Завтрашні переговори в Мінську є потенційно вигідними для всіх сторін - окрім Росії. Але можливості РФ вплинути на ситуацію цього разу доволі обмежені
Рішення Президента України Петра Порошенка почати переговори із сепаратистами на території Білорусі, озвучене вчора увечері і за кільканадцять годин прийняте білоруською стороною, було до певної міри очікуваним.
Контактна група вже давно шукала майданчик для проведення переговорів, бажано такий, де б одна сторона не підозрювала, що їх от-от арештують, а інша – що їх візьмуть в заручники чи випадково накриють ракетним ударом свої ж.
Цілі переговорів у Мінську задекларовані мінімальні – звільнення 168 заручників та допуск міжнародних експертів на місце падіння малазійського літака. Що українська сторона пропонуватиме сепаратистам навзамін, ясна річ, не озвучується. На особливо великий виторг розраховувати „донецькій стороні” не доводиться. Територія падіння лайнера і без того за кілька днів може потрапити в руки сил АТО, а заручників – особливо тих, що мають поранення – краще віддати, поки живі. Щоб вони, як це не цинічно звучить, не перетворились для терористів з предмету торгу на предмет додаткового кримінального провадження і збільшеного тюремного терміну.
Хоча чисто гіпотетично можна припустити, що Білорусь може стати не тільки майданчиком для обміну полоненими, але й чимось більшим у вирішенні конфлікту. Сепаратисти – принаймні, їх адекватніша частина, розуміють, що справу, здається, програно, і повномасштабного російського вторгнення в Україну, скоріше за все не буде. В подібній ситуації логічним є шукати способи вийти відносно сухими з води. Зважаючи на те, що Росія поки не готова приймати своїх вірних синів назад додому – за винятком кількох служак високого рангу, порятунок потопельників стає проблемою самих потопельників. І тут прийнятним видається варіант інтернування до Білорусі, звідки колишні прихильники сепаратизму з часом могли б більш чи менш легально повернутись таки додому. Складно сказати, наскільки подібна ідея може сподобатись білоруському президенту, але за умови фінансових, приміром, бонусів – незалежно з якого боку, хоч Росії, хоч ЄС, він, ймовірно, і погодиться збудувати кілька таборів для утримання інтернованих вояків. Росіян з часом заберуть, а потрібна інфраструктура, ясна річ, залишиться.
Подібна зустріч явно вигідна і білоруському президенту. Вічний прохач – для Росії, і диктатор-фрік – для Європи, Лукашенко перетворюється на регіонального лідера, який, як не крути, ніби сприяє вирішенню серйозних проблем у сусідів. При тому у нього з’являються не надто великі, але все таки козирі у діалозі як з ЄС, так і з Росією. І вся ціна цього – принаймні на даний момент – можливість поспілкуватись із незабутнім Леонідом Даниловичем, поручкатись із давно знайомим Зурабовим, і подивитись на пару-трійку „невідомих звіряток” із ДНР-івського зоопарку
Загалом вигідними є подібні переговори і для України. Поки триває силова операція, і війська АТО намагаються зачистити максимум сепаратистів всіма доступними засобами – включно з тактичними ракетами, дипломати зможуть продемонструвати волю України до переговорів, прозорого розслідування інциденту з малазійським літаком, а також звільнити бодай частину заручників.
Єдиною стороною, якій можуть не сподобатись ймовірні мінські компроміси, є Росія. Здається, у Кремлі і справді прийняли рішення, що ”православна армія” Гіркіна має героїчно – і з максимальними для України втратами – загинути. І дозволити „хохлам” з „бульбашами” переграти цей сценарій було б якось не спортивно. Тому, ймовірно, товаришу Стрєлкову-Гіркіну доведеться переключитись із боротьби з матом в рядах ополченців, якій він присвятив останніх пару днів, на інші, менш богоугодні справи. Як то боротьба з потенційними дезертирами. Якщо, звісно, якась випадкова чи не дуже куля не перерве земний шлях живого поки що уособлення російської офіцерської доблесті.
- 2 просмотра
