Кілька років тому Марія Артеменко заснувала благодійний фонд «Клуб Добродіїв», який реалізовує освітні програми у дитячих будинках, проводила «Школу волонтерів». Нещодавно вона стала куратором міжнародної ініціативи Щедрий Вівторок в Україні, що популяризуватиме добрі справи серед українців. З Марією ми поговорили про культуру благодійності, як допомагати і отримувати задоволення та як до добрих справ з найбільшою користю можуть долучитися всі охочі.
Маріє, розкажи про свій особистий досвід. Як долучилася до благодійності?
Випадково у 18 років, організовуючи фотовиставку, я потрапила в дитяче відділення Інституту раку. Там я зустрілися зі смертю в обличчя, зрозуміла, що ми прийшли в цей світ не стільки споживати, як створювати. Півтора року допомагала дитячому відділенню онкохворих в Києві. Було дуже важко морально. Ані кількість зібраних грошей, ані підтримка не допомагали - діти все одно помирали. Не розуміла, що можу зробити, аби це попередити. Емоційно і навіть фізично мені було боляче. Я відчувала кожною клітинкою, що впадаю в сильну депресію. Вирішила, що це не мій формат допомоги. Я вигоріла до тла. Через деякий час почалась «ломка» по добрим справам і я вирішила спробувати себе у ролі волонтера в дитячому будинку. Ми проводили розвиваючі активності, освітні програми, дізнавалися про індивідуальні проблеми дітей. Часу і ресурсів було обмаль, тож шукали, де можемо бути максимально ефективними. Зробили проект «Ланцюжок доброти» в столичному зоопарку. Продавали канцелярію до 1-го вересня, яку люди могли придбати і передати в дитячий будинок. Тоді ми привезли 350 дітей на екскурсію в зоопарк і зібрали речі для 10 дитячих будинків. А потім все це добро доставляли, що дало змогу познайомитися з дітьми, вибрати ті, яким ми дійсно можемо допомогти. Так поступово з’явився «Клуб добродіїв» - спочатку як неформальна ініціатива, яка потім переросла у благодійний фонд.
В чому особливість вашої допомоги дітям?
Ми пропагуємо ідею «проти жалості». Якщо ви хочете дійсно допомогти цим дітям, допомагайте їм, розширюючи їх кругозір, навчаючи навичкам і професії, розкриваючи їх таланти. Одне з наших правил – встановлення сталого зв'язку. Нещодавно відвозила канцелярію в родину, з якою знайома вже сім років. Бачу як діти зростають, як змінюються їх вподобання. Це дитячий будинок сімейного типу – у опікунів 13 дітей до 18 років і вже двоє дорослих.
Ефективність благодійності можна вимірювати по-різному. Ти можеш віддати все, а дитина просто це не буде використовувати. Але для мене найважливіше дати цим дітям можливість обирати, якої вони позбавлені, бо часто не мають вибору. Отримують, що дають. Тоді вони зможуть нести відповідальність за свої рішення. Важливо дати можливості - бути собою, бути кращими, надихати історіями успіху, розкривати їх талант і допомагати знайти себе в цьому світі, знайомити з різними професіями. Можливо, вони просто не розуміють і не знають, що їх здібності можуть стати корисними.
У нас під опікою зараз понад 100 дітей. Деякі з них перебувають в дитячих будинках сталої форми, деякі – в дитячих будинках сімейного типу. Наша особливість в тому, що ми працюємо з особистостями. Ми постійно з ними спілкуємося, підтримуємо їх мрії. По суті є їх наставниками – і діти нам довіряють.
За твоїми спостереженнями, чи завжди люди розуміють, що значить бути волонтером чи благодійником?
Ми відбираємо тих волонтерів, які будуть корисні. Бувало, телефонує мама і каже, в мене є дитина в сьомому класі, ми хочемо поїхати в дитячий будинок. Бо хочу їй показати, що вона живе добре. А що ви хочете показати дітям в дитячому будинку? Що вони живуть погано? Що ви хочете їм передати? Наскільки це буде корисним для цих дітей?
Якось я приймала речі, які люди віддавали для дитячих будинків. І зіштовхнулася з тим, що часто люди передають якийсь мотлох, навіть поношену білизну. Бо вважають, хай в дитячому будинку буде хоч мотлох, ніж якісь нормальні речі. Це неправильно.
В той момент в мене почало формуватися бачення, що в Україні треба вибудовувати культуру благодійності. Навіть провела декілька зустрічей Школи волонтерів. І стало зрозуміло, що постійного вдосконалення потребує весь некомерційний сектор. Насправді ж ніхто нікого не навчав ефективно робити добрі справи. За кордоном є певні магістерські програми, книги, курси, на цю тему ведуться фахові дискусії, дослідження. В Україні ж культура благодійності знаходиться ще в зародковому стані.
Як, на твою думку, розвивається благодійність в нашій країні?
По-перше, благодійність має різні форми. За кордоном є філантропія, черіті, корпоративна соціальна відповідальність, волонтерство. Ми заплуталися в цих визначення, тому я називаю все це добром, яке проявляється в різних сферах.
Наприклад, корпоративна соціальна відповідальність найчастіше починається з особистого бажання керівника або ініціатора. Європейці почали активно давати не тільки комерційний, але й некомерційний звіт. В деяких компаніях це вже є зобов’язанням. І якщо українські компанії хочуть працювати з міжнародними партнерами, вони також мають надавати некомерційний звіт. Гадаю, ідеальна корпоративна соціальна відповідальність пов’язана з бізнесом компанії. Так, один з українських банків розробив програму фінансової грамотності для школярів, до якої залучилися його працівники. Це безпосередньо пов’язано з його діяльністю, адже хто краще за банкірів розуміється на фінансах.
Має бути система. Не лише інтелектуальна частина, коли ти розумієш і усвідомлюєш, як важлива благодійність. Але й натхнення, коли робиш добрі справи і отримуєш від цього задоволення. Мені здається, добро сьогодні стало мейнстримом, є підйом. Хтось реалізовує це в рамках бізнесу, хтось в рамках особистої філантропії як меценат, хтось як волонтер. Навіть рекламний бізнес, комунікації вже будуються на конкретних історіях про добро. Людям цікаві такі історії, вони надихають і повертають віру в дива.
Чи побільшало, за твоїми спостереження, благодійників серед звичайних громадян?
Коли читаєш Фейсбук, здається, що всі щось роблять - реалізовують соціальні проекти, дискутують про цінності… Але це ефект бульбашки. Коли потрапляєш в село міського типу чи в середньостатистичний районний центр, то там українці там живуть зовсім інакше, їх рівень життя досить низький і відповідно рівень усвідомлення.
Благодійність – не прерогатива людей, які мають кошти чи час. Якось в «Клубі добродії» ми зробили для дітей активність «Добрі справи». Склали список з 50 добрих справ. І запропонували, що, якщо вони зроблять 25 з них, то поїдуть в квест кімнату, куди дуже хотіли. Серед таких справ - допомогти літній людині, посадити квітку, підтримати друга. Навіть коли в тебе немає грошей і здавалось би нема чим поділитися, насправді у кожного з нас є можливість допомогти.
Що об’єднує українців? Навряд чи політичні погляди, рівень освіти чи культурні вподобання (хтось любить Винника, а хтось слухає класичну музику). Нас об’єднує допомога, вона є в нашому ДНК. І ми ладні стояти пліч-о-пліч, готувати їжу для незнайомих нам людей, будувати з нуля армію, вдягати бійців, віддаючи можливо останні гроші. В нас є традиція підтримувати одне одного. Інколи це називається гостинністю, інколи доброзичливістю. Добро має різні форми, та ж сама гостинність - це про відкритість, про можливість запросити до себе людину, якій зараз просто треба поговорити. До речі, в Італії наприклад є окремий вид волонтерства, який називається «вуха». Коли ти приходиш і слухаєш людину, якій потрібно виговоритися.
Якою маю бути ефективна культура благодійності?
Вважаю, вона має розвиватися в двох напрямках. Перше - викликати бажання у українців робити добрі справи. Пояснювати, що вони можуть робити і як, спрощувати процес. Є проблема, що люди не звикли розповідати про благодійність. А багато хто не довіряє благодійним фондам. Згідно з дослідженням, 30% українців не пам‘ятають назви організації через яку перераховували кошти, а 43% тих, хто давав гроші, робили це напряму. Нехай фондів буде менше, але вони будуть класні і реалізовуватимуть бажання робити добрі справи в якісних змінах. Це також ідея проти жалості, яку можна використовувати в будь-якому напрямку. Жалість - неконструктивна емоція. Якщо ми хочемо зробити благодійність і добро частиною нашого життя, маємо отримувати від цього задоволення. Відверто собі інколи зізнаватись, що благодійністю займаємося і для себе, бо хочемо бути потрібними. Це нормально.
Другий напрямок – трансформація некомерційного сектору, в якому мають працювати компетентні спеціалісти, що реалізовуватимуть якісні зміни. Навіть волонтерство повинні координувати фахівці, які розуміють, як знайти відповідний напрям чи як працювати з вигоранням.
В Дубаї існує Міністерство щастя, а моя велика мрія – побудувати в Україні Міністерство добра. Що надихатиме людей на добрі справи, пояснюватиме, як це робити, як обирати фонд. І водночас виховувати гарні кадри для некомерційного сектору, задавати високі планки, розвивати сектор, ділитися досвідом.
В Україні благодійність, діяльність в соціальній сфері оцінюють за мінімальними витратами. Але насправді потрібно оцінювати за максимальним впливом. Метою існування будь-якої соціальної організації, ГО чи БФ має бути вирішення конкретної проблеми. Біда некомерційного сектору в тому, що він названий некомерційним. Насправді це той самий бізнес, але який дає результати не у вигляді грошей, а у вигляді конкретних змін. Всі сили, час, кошти, які люди вкладають в благодійність, мають бути реалізовані максимально ефективно.
Порадь, будь ласка, що робити людині, яка хоче робити добро, але не знає як.
Щоб почати допомагати, потрібно відверто собі у багатьох речах зізнатися.
Спершу відповісти на питання: що саме ти готовий інвестувати? Час, гроші чи талант, свою суперсилу, якою можеш поділитися. Наприклад, багатьом організаціям потрібна допомога фотографів чи юристів. Можна обрати один напрям, можна всі три.
По-друге, з’ясувати, що саме тобі приносить задоволення. Заради чого ти це хочеш робити? Хочеш бачити конкретні зміни, емоційної віддачі, не вистачає простору для реалізації таланту чи спробувати себе у чомусь новому, отримати корисний досвід.
Далі – дізнатися, де все це можна максимально ефективно реалізувати для себе. Якщо хочеш зробити благодійність постійною частиною свого життя, маєш чітко сформулювати - що для тебе ефективна допомога, навіщо вона тобі потрібна і шукати партнерів: людей, організації, благодійні фонди. У нас є Український форум благодійників, це асоціація благодійних фондів. На його сайті розміщена «Карта благодійності» - інформація про благодійні фонди за регіонами і сферами допомоги. І звісно, підтримувати проекти, які відгукуються в серці.
Цьогоріч Україна приєдналася до міжнародної ініціативи «Щедрий Вівторок». Розкажи, що це за ініціатива і як охочі можуть взяти в ній участь?
Так, Україна стала 154 країною, яка долучилися до цього глобального руху. Цього року 27 листопада у нас відбудеться Всеукраїнський день добрих справ. Всім охочим запропонують зробити добрі справи в різних проявах – стати волонтером, перерахувати кошти на благодійність. Минулого року Америка в рамках цієї ініціативи тільки через онлайн-ресурси за 24 години зібрала 300 млн доларів.
Ми хочемо активувати українців до добрих справ. На сайті «Щедрий Вівторок» розміщені інструкції, як це зробити. Знайомитимемо з прикладами, які були успішно реалізовані в меріях, школах, університетах та інших закладах, що можна взяти за взірець. Моя улюблена історія – коли діти в школі увімкнули на всю гучність пісню Джастіна Тімберлейка і сказали, що поки не зберуть 2 тисячі доларів, не перестануть співати.
Наша платформа об’єднує бізнес, благодійні фонди, засоби масової інформації та всіх людей, які розділяють цінність добра. Ми розказуватимемо, як реалізувати свої проекти, як підтримати існуючі, як заходити комфортну для себе благодійність Розміщуватимемо анонси заходів, ініціатив, до яких можна приєднатися.
Просимо цього дня розповідати про свої добрі справи публічно. Немає жодних обмежень, яким чином долучатися. Кожен може обрати свій формат - підписати листівку, написати добре повідомлення, продати власноруч зварене варення і перерахувати кошти на благодійність. Найважливіше – здійснити акт прояву добра. Я ставлю за мету зробити наймасштабнішу рекламу добра в Україні, що надихне людей.
Благодійність для тебе – це…
Це життя. Відчуваю в цьому великий потенціал і силу. Вважаю, релігією майбутнього має стати релігія добра, бо це об’єднує людей. Хтось говорить, що люди злі і мають робити добрі вчинки. Але насправді ми добрі і робимо погані вчинки, бо на нас впливає навколишнє середовище – невдалі стосунки, нервова робота, втома. Ми можемо робити добрі вчинки, щоб отримувати задоволення. Нейробіологи довели, що віддавати так само приємно, як і отримувати.
- 4 перегляди
