Микола Михайлович Амосов – це один з найвідоміших в світі кардіохірургів, талановитий вчений, основоположник біокібернетики в Україні, письменник, який одержав широке визнання в Україні та за кордоном.
Микола Михайлович народився 6 грудня 1913 року в селі Вільхове Вологодської губернії. Мати Амосова, Єлизавета Кирилівна все життя працювала акушеркою на медичному пункті в селі Вільхове. Вона була дуже чесною людиною, ніколи не брала подарунків від своїх пацієнток і стала прикладом для майбутнього знаменитого хірурга, який все життя чинив так само. Батько, учасник Першої світової війни, повернувся з німецького полону тільки в 1919 році. Пізніше він покинув родину і створив іншу сім'ю, за що Амосов його так ніколи і не пробачив.
Початкову школу Микола закінчив у рідному селі. З 1926 року він вчився в школі «другого ступеня» (Череповецька середня школа № 1) та в Лісомеханічному технікумі в Череповці. У 1932 році він отримав диплом техніка та близько трьох років працював на 2-й Архангельській електростанції механіком. Багато читав. Вже тоді йому подобається винаходити механізми та прилади, вдосконалювати вже існуючі. Відчуваючи брак своїх технічних знань, в 1934 році Амосов вступив до Всесоюзного заочного індустріального інституту (ВЗІІ) в Москві. У цьому ж році Микола Михайлович одружився на Галині Соболєвій.
Разом із захопленням технікою Микола Амосов цікавився медициною. У 1935 році він вступив до Архангельського державного медичного інституту, який закінчив із відзнакою в 1939 році. Там він познайомився з видатним фізиком В.Є. Лашкарьовим, який відкрив йому «світ парапсихології». Микола Михайлович хотів поступити в аспірантуру на кафедру фізіології, але місце було тільки на кафедрі військово-польової хірургії. Так, практично випадково, за словами самого Амосова, він потрапив у хірургію. Але з ряду причин Амосов залишив аспірантуру і поїхав до Череповця, де почав працювати ординатором хірургічного відділення міжрайонної лікарні. Одночасно викладав у фельдшерсько-акушерській школі. У вільний час готувався до захисту диплома у ВЗІІ, проектуючи літак з турбопаровим двигуном. ВЗІІ Амосов закінчив у 1940 році з відзнакою.
У 1941 році Амосов був призваний до лав Червоної Армії. Його відразу ж призначили провідним хірургом у Польовий Пересувний госпіталь (ППГ), в якому він працював протягом всієї війни на багатьох фронтах - Західному, Брянському, 1, 2 і 3-му Білоруських фронтах, а також на 1-му Далекосхідному фронті (1945 ). У 1944 році Микола Михайлович одружився вдруге - на операційній сестрі Лідії Денисенко.
За час війни Амосов зібрав матеріал для кандидатської дисертації на тему «Про поранення колінного суглоба», яку захистив у м. Горькому (нині - Нижній Новгород) в 1948 році. За ці роки він став досвідченим хірургом і міг оперувати будь-які частини тіла, особливо відзначився в лікуванні поранень грудної клітини, суглобів, переломів стегна.
Після розформування госпіталю Амосова з дружиною направили в іншу частину. Так вони потрапили до Маньчжурії лікувати хворих на тиф японців в таборі військовополонених. У лютому 1946 року Амосова призначили ординатором в окружний госпіталь. Тоді молодому лікарю піти з діючої армії можна було тільки «по блату». За допомогою знайомих вдалося домогтися переведення до Москви, в чому також допоміг диплом інженера. Молодого лікаря призначили завідувати операційним відділенням в Інституті ім. М. Скліфосовського. В цей час в лікарні було багато непрацюючих апаратiв, що стало справжнім викликом для інженера. У столиці Амосови прожили лише до березня 1947 року: робота не подобалася - техніка не цікавила, оперувати не давали, а без хірургії Москва не приваблювала. Допомогла колишня госпітальна старша сестра з Брянська Л. Бикова: його взяли головним хірургом області та керівником відділенням в обласну лікарню.
Але найголовнішим досягненням Амосова в Брянську стала розробка самостійної методики резекції легенів - при абсцесах, раку і туберкульозі.
У 1947-1952 роках Микола Михайлович працював головним хірургом Брянського обласного відділу охорони здоров'я та одночасно керував хірургічним відділенням обласної лікарні. Тут, поряд з іншими розділами хірургії, Амосов цілеспрямовано займався проблемами грудної хірургії, в той час ще мало вивченими в СРСР. Він широко і успішно став оперувати хірургічні та онкологічні ураження легенів, стравоходу, кардіального відділу шлунка. Результати його операцій були тоді одними з найкращих у Радянському Союзі. Про цей період хірург зберігав дуже світлі спогади: відмінна робота, відмінні люди, багато складних хворих і операцій. Але найголовнішим досягненням Амосова в Брянську стала розробка самостійної методики резекції легенів - при абсцесах, раку і туберкульозі.
У листопаді 1952 року Микола Михайлович із дружиною Лідою переїхали до Києва, куди його запросив для керівництва спеціально створеною клінікою торакальної (грудної) хірургії директор київського Інституту туберкульозу О.С. Мамолат. Спочатку Амосову все в Києві не подобалося: однокімнатна квартира, бідна хірургія, робота в двох місцях, мало хворих, ледачі помічники. Він дуже сумував і навіть їздив оперувати в Брянськ, але поступово все налагодилося. Його дружина Ліда вступила до Київського медичного інституту, сам Амосов захистив докторську дисертацію на тему: «Пневмонектомії і резекції легенів при туберкульозі» і був обраний на кафедру в медінституті. Сам О.М. Бакулев, один з провідних хірургів СРСР, схвалив роботу молодого хірурга.
У 1955 році Амосов заснував і очолив першу в Радянському Союзі кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів, з якої пізніше виділилася кафедра анестезіології. Тут були підготовлені сотні фахівців - грудних хірургів та анестезіологів.
У 1956 році в житті хірурга сталася велика подія: народилася дочка Катя. І хоча до цього, за 20 років сімейного стажу, Амосов потреби в дітях не відчував, донька стала одним з найголовніших пріоритетів найвідомішого хірурга. Любов до дочки стала найсильнішим почуттям у його житті. Виховував її згiдно з наукою: у три роки вона вже вміла читати, рано пристрастилася до книжок, iз чотирьох років - англійська. Театри, музеї, виставки, поїздки до Москви, Ленінграда, навіть до Німеччини. А головним у вихованні були бесіди і любов.
У 1957 році після поїздки на конгрес хірургів в Мексику, де була показана операція на серці з апаратом штучного кровообігу (АШК), Амосов «загорівся ідеєю» створити власний АШК.
У 1957 році після поїздки на конгрес хірургів в Мексику, де була показана операція на серці з апаратом штучного кровообігу (АШК), Амосов «загорівся ідеєю» створити власний АШК. Разом зі своїми співробітниками - лікарем І. Лісовим, інженерами-конструкторами О. Мавродієм і О. Трубчаніновим він розробив надійний, придатний для широкого використання апарат штучного кровообігу «серце-легені» і впровадив його в практику одним з перших в СРСР.
«Людина - це складна система, яка самонавчається і самоорганізовується. Вона працює за численними, суворо визначеними програмами. Якщо розвиток організму йде у відповідності з програмою, людина здорова. Хвороба ж - не що інше, як руйнування програми під впливом біологічних, фізіологічних та інших чинників».
У 1959 році, будучи вже відомим хірургом, Микола Михайлович заснував і очолив відділ біологічної кібернетики в Інституті кібернетики Академії наук УРСР. Під його керівництвом були проведені фундаментальні дослідження систем саморегулювання серця, проведено розробку і побудову фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму» людини, моделювання на ЕОМ основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Майбутнє медицини вчений пов'язував із досягненнями суміжних наук - біології, фізики, хімії, кібернетики. Остання, на його переконання, повинна була поставити медицину в ряд найбільш точних наук. Цікавим є його погляд на людський організм з позицій біокібернетики: «Людина - це складна система, яка самонавчається і самоорганізовується. Вона працює за численними, суворо визначеними програмами. Якщо розвиток організму йде у відповідності з програмою, людина здорова. Хвороба ж - не що інше, як руйнування програми під впливом біологічних, фізіологічних та інших чинників».
Мрією вченого було створення штучного розуму.
Головним завданням медицини майбутнього Амосов вбачав у знаходженні шляхів штучного регулювання організму, у приведенні його у відповідність із заданою програмою. Мрією вченого було створення штучного розуму.
На початку 1962 року Миколу Амосова обрали член-кореспондентом Академії медичних наук СРСР за пропозицією самого президента Академії О.М. Бакулева. Тоді Микола Михайлович був вперше обраний депутатом Верховної Ради СРСР і обирався ще чотири наступних терміни.
Щоб виплеснути почуття, Амосов описав минулий день на папері, потім дав прочитати рукопис своєму другові письменнику Дольд-Михайлику, який допоміг надрукувати розповідь у журналі. Так з'явилася перша глава із згодом всесвітньо відомої, перекладеної на багато мов книги «Думки і серце»
У 1962 році він почав писати книги. Сталося це після смерті хворої дiвчинки під час операцiї. Щоб виплеснути почуття, Амосов описав минулий день на папері, потім дав прочитати рукопис своєму другові письменнику Дольд-Михайлику, який допоміг надрукувати розповідь у журналі. Так з'явилася перша глава із згодом всесвітньо відомої, перекладеної на багато мов книги «Думки і серце». Після цього з-під пера Амосова вийшло ще багато книг: «Записки з майбутнього», «ППГ 22-66. 3аписки військового хірурга», «Книга про щастя та нещастя», «Голоси часів», «Роздуми про здоров'я», які неодноразово видавалися, як в СРСР, так і закордоном.
У 1963 році Микола Михайлович першим у Радянському Союзі здійснив протезування мітрального клапана серця, а в 1965 році створив і вперше в світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів
У 1963 році Микола Михайлович першим у Радянському Союзі здійснив протезування мітрального клапана серця, а в 1965 році створив і вперше в світі впровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Ним створені ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.
У липні 1982 року знаменитий хірург оголосив, що на все літо залишає хірургію і буде займатися тільки кібернетикою, причиною стало нервове напруження і небажання миритися зі смертями пацієнтів
У липні 1982 року знаменитий хірург оголосив, що на все літо залишає хірургію і буде займатися тільки кібернетикою, причиною стало нервове напруження і небажання миритися зі смертями пацієнтів. Він жив ??на дачі три місяці - конструював моделі суспільства і їздив на семiнари у свій відділ. Тільки в листопадi почав потроху оперувати. Поступово все повернулося до звичайного розкладу життя.
У 1983 році клініка серцево-судинної хірургії Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії реорганізована в Київський НДІ серцево-судинної хірургії МОЗ УРСР. Амосов, з 1968 року обіймав посаду заступника директора, став директором новоутвореного інституту і працював на цій посаді до 1989 року. У клініці, створеній цим талановитим хірургом, проведено близько 7000 резекцій легенів, понад 95 000 операцій, пов'язаних з вадами серця, у тому числі близько 36 000 з апаратом штучного кровообігу.
Влітку 1985 року у Миколи Михайловича почалися проблеми з серцем. Потрібен був стимулятор, але Амосов відмовлявся його ставити, поки не розвинулася гіпертонія. Під новий рік він передав Iнститут заступнику і поїхав на операцiю в Каунас, до Ю. Бредикуса. Операція пройшла успішно, і до середини лютого 1986 року хірург уже повернувся до звичайного життя.
У грудні 1988 року, коли Амосову виповнилося 75 років, він вирішив залишити посаду директора Інституту, але продовжувати операцiї. Раз на тиждень він оперував з АШК.
Тільки в 1992 році Микола Михайлович Амосов остаточно перестав оперувати. Через два місяці після операції від інфекції померла хвора, і хірург вирішив, що негоже в 80 рокiв оперувати серце. В Інститут він продовжував приходити раз на тиждень.
Взимку 1998 року стан його серця погіршився. У травні Амосову зробили операцію в Німеччині. Обстеження підтвердило різке звуження аортального клапана й ураження коронарних артерій. 29 травня німецький професор вшив хірургу біологічний штучний клапан i наклав два аортокоронарних шунта. Операція закінчилася успішно, через три тижні Амосов повернувся додому.
Життя вченого обірвалося 12 грудня 2002 року від обширного інфаркту міокарда.
Піонер кібернетичних досліджень в СРСР, Амосов розробляв комп’ютерні моделі організму людини, працював над «штучним інтелектом» і намагався побудувати модель «оптимального суспільства»
Будучи одним з найвідоміших у світі хірургів, Амосов вважав головною справою свого життя операції на стравоході, легенях, а особливо на серці. Він завжди брався за скальпель при загрозі швидкої смерті хворого, часто в умовах, коли ніхто інший їх зробити не міг. В Україні ним була створена ціла школа кардіохірургів - під його керівництвом захищено 35 докторських та 85 кандидатських дисертацій. Піонер кібернетичних досліджень в СРСР, Амосов розробляв комп’ютерні моделі організму людини, працював над «штучним інтелектом» і намагався побудувати модель «оптимального суспільства». Після себе вчений залишив близько 400 наукових праць, в тому числі 20 монографій з питань захворювань серця і судин, нагнійних захворювань і туберкульозу легенів, робіт, присвячених проблемам фізіологічної, соціологічної та психологічної кібернетики.
- 219 переглядів