Важко повірити, але перший пляж з'явився влітку 1918 року. І влаштували його не хто-небудь, а німецькі солдати. Вони були на той час запрошені Центральною радою для захисту України від більшовицької Росії, пише kyiv-city.com.
Де був перший?
Першими київськими пляжниками стали саме ці солдати з Німеччини. Вони перетворили піщану косу на Трухановому острові в місце для купання. Тут вони також засмагали, грали в активні ігри. Потім, навіть, зробили кабінки для переодягання. Були також великі тенти, що допомагали сховатися від сонця. За допомогою лодок можна було перебратися на правий берег Дніпра.
Для Києва подібний відпочинок був справжньою новинкою. Але відтоді все прижилось.
І ще й як прижилось. Голова правління УНР Володимир Винниченко, генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, меценати їздили купатися на дачу “Чайка”.
Засмага = низький клас
Кияни купались в Дніпрі і до німців, звісно. Проте це були саме купання, а не лежання на пісочку. Причина дуже проста. На той час в моді була біла шкіра. Якщо ви білошкірий, то ви займаєтесь розумовою діяльністю. Раніше за це добре платили. Або ж взагалі це були люди з заможних родин, які могли і не працювати. Засмага ж видавала важко працюючу людину.
Проте ще був один варіант, коли засмага не сприймалась як щось негативне. Якщо ви були спортсменами, то могли мати темну шкіру, адже тоді їм виділили для літніх тренувань піщані мілини на березі Дніпра.
Для чого потрібно було крутити педалі?
Для купання 100 років тому потрібні були спеціальні купальні. Популярним був більше правий берег Дніпра. Місце було між Поштовою площею і Парковим мостом.
Як же відбувався весь процес? Для сучасних людей він видається дивним. Так, наприклад, солідний чоловік, одягнений в костюм, шляпу, заходив в купальню. Перед цим він мав простояти в черзі. Купальня - це кабінка з дощок на колесах з лопатями, що стояла на воді. Чоловік мав крутити педалі, щоб відплисти від берега на досить велику відстань.
Тільки тоді можна було переодягнутись і зануритись в воду. Соціальні правила на той момент рекомендували відпливати якнайдалі від берега, щоб оголеним вас бачило якнайменше людей.
Коли чоловік добряче наплавався, він одягався і крутив педалі до берега. І все повторювалось з іншою людиною.
Хто ж спасе людину, що тоне?
Купальні були офіційно платні. Проте як і зараз, люди, бажаючи зекономити, купались, де завгодно. Це звісно призводило до негативних наслідків.
Місцева влада організувала Товариство рятування на воді. Його головою був сам губернатор.
Вони відкрили 2 рятувальні станції. Одна станція була біля Річкового вокзалу, а інша на Оболоні.
Проте все рівно було дуже багато людей, які плавали безкоштовно, але з ризиком для здоров'я. Рятувальники не встигали всіх рятувати. Тоді прийняли рішення зробити безкоштовні купальні. Щоб всі купались в одному місці і їх можна було вчасно врятувати.
В якому одязі купались?
Для чоловіків одяг був наступним: трико (довгі труси і майка, зшиті разом). Особливими вважалися полосаті трико. Горизонтальну чи вертикальну полоску вибирали з огляду на свою статуру, щоб сховати свої недоліки.
Жіночі купальники шили з цілого куска матерії. Вона була однотонна. Ніяких роздільних купальників. Як прикрашання використовували мереживо чи тугий пояс на талії. Шляпки, шапочки, пов'язки для волосся - були обов'язковими.
Оскільки засмага не була в моді, то дами прикривали себе максимально.
На протилежному боці річки були так звані “астрономи”. Ті, хто підглядали за жінками, що переодягаються, в підзорні труби чи біноклі.
Чи були нудисти?
Ремісники, прислуга, вантажники і т.д. не мали коштів на придбання костюмів для купання, тому вони знаходили тихі місця і купалися оголеними. Вони не були нудистами і не мали ніякої філософії. Перші нудисти також з'явилися в Києві в 1918 році, як і пляжі. Але їх було дуже мало. Більше їх стало, коли з'явилися більшовики зі своїм закликом “Долой стыд!”.
- 57 переглядів