Прем'єр-міністр Микола Азаров почав свій звіт за результатами роботи уряду "за Фрейдом". На питання щодо зближення з Євросоюзом він почав розповідати про сексуальні меншини.
Загалом, виступ голови уряду був справжнім убозтвом. В Азарова все добре, опозиція все бреше, в Україні триває "пакращєння".
Микола Янович мав би говорити геть про інше. А саме, про жалюгідний стан української економіки. І про відповідальність Кабміну за те, що величезна та заможна країна перебуває в руїні.
Ми вирішили трохи допомогти прем'єрові, та нагадати про те, що саме спромігся зробити уряд в 2013 році.
Отже, факти такі.
Обсяг промислового виробництва в Україні в листопаді 2013 року, порівняно з листопадом 2012 року, знизився на 4,7%. Найбільше зменшення спостерігається у виробництві хімічної продукції – на 18,5%, у машинобудуванні – на 13,9%, а також у виробництві коксу та продуктів переробки – на 11,8%.
Нагадаємо, що рік назад виробництво в Україні вже було не в найкращому стані. Тому начебто невелике падіння треба теж розглядати критично. Реальний стан економіки нашої країни є набагато гіршим.
Валовий внутрішній продукт (тобто усе, що виробляється в країні за рік) цього року скоротиться на 0,6%.
Те ж саме нас очікує у 2014 році. Прогноз зростання ВВП на 3% - це блеф. Для прикладу, МВФ прогнозує зростання ВВП України на 1%. І це дуже оптимістичний погляд на речі.
Такої ж думки про нас і міжнародне рейтингове агентство Standard&Poor's. Нещодавно воно погіршило прогноз зростання ВВП України в 2014 році з 1,5% до 1%.
Азаров пишається наднизькою інфляцією – "до 1% за підсумками року". За оцінками МВФ, в 2013 буде навіть зафіксована дефляція (зменшення цін) на рівні 0,3%.
Насправді, інфляцію ніколи не можна розглядати окремо від інших показників. Треба нагадати Миколі Яновичу та усім урядовцям, що наднизька інфляція є наслідком відсутності економічної активності в країні. Коли виробництво падає, а купівельна спроможність населення лише погіршується через борги по зарплатам та пенсіям, ціни не можуть зростати. Товари і так дуже важко продати.
Курс на низьку інфляцію розпочався ще приблизно з 2011 року, коли Національний банк очолював діючий перший віце-прем'єр Сергій Арбузов. Тоді НБУ забрав усі "зайві" кошти з економіки, і кредити в гривні стали надзвичайно дорогими.
Не потрібно бути доктором з економіки, щоб розуміти: позики під 25% можуть отримувати лише галузі, які отримують надприбутки. А таких небагато. Це здебільшого торгівля імпортними товарами, напівкорупційні схеми та кримінальний бізнес. А ще – державні компанії, яким треба відшукати гроші за будь яку ціну, тому що повертають гроші не вони, а держава.
І ось, саме з тих часів інфляція все ніяк не зросте, хоча для економіки збільшення цін було б принаймні хоч якимсь стимулом для розширення. Але ні, уряду важливо декларувати опікування над електоратом, а зовсім не економічні успіхи.
Щодо програм дій, то не працює жодна. Ані програма президента, ані програма "активізації економіки", складена Арбузовим. Складається враження, що програми були складені, і наступного дня лягли до довгої шухляди.
Зараз різні міністерства складають окремі програми розвитку: транспорту, промисловості та таке інше. Сміливо передбачаємо, що ці програми також не працюватимуть.
Загалом, влада розглядає економіку держави не як складну систему, на яку вона має працювати. Вона розглядає економіку як власне підприємство. Оскільки підприємство державне, а влада призначена не назавжди, то поведінка чиновників є дуже характерною.
Ця поведінка вкладається в просту формулу: "скористатися часом, щоб відірвати собі якомога більший шмат за будь яку ціну". Після цього – хоч потоп.
Ми вже не кажемо про горезвісну "Сім'ю", яка є символом переділу цілих галузей на користь Віктора Януковича та наближених до нього осіб. Цей перерозподіл здійснюється нищівними методами, і геть не враховує загальний стан виробництва в країні.
Ось головна, на нашу думку, причина колосального занепаду економіки України. Нею керують містечкові чиновники, які зосереджені на зароблянні грошей власне для себе. А ще на тому, щоб якомога довше протриматися у влади.
Ось чому Віктор Янукович ніколи не дасть під зад чиновникам, які зганьбили усе, що могли. Вони не лише непрофесійні та недалекоглядні. Вони добре усвідомлюють, що роблять жахливі речі, але продовжують їх робити. Тому українські урядовці – найстрашніші люди.
Чим це може скінчитися?
Якщо порівняти країну з людським організмом, то Україна – це безнадійно хвора людина. В неї не працює вірно жодна система.
МВД, прокурори та інші силовики замість охорони порядку переслідують журналістів та громадських діячів.
Суди трактують закон лише так, як їм наказано.
Освіта пропагандує цінності, яких не дотримується влада: гідність, патріотизм, пишання українським.
Вчені майже зникли як клас.
Великий бізнес намагається не стільки заробити кошти власним трудом, скільки "розпиляти" державні гроші.
Депутати займаються просуванням схем та розгойдуванням суспільства.
Така система не може жити довго. Людина на прізвище Україна неминуче помре, якщо її не перевести на жорсткий режим. Якщо системи її організму не примусити працювати як треба, то вони почнуть відмовляти.
Це непримиренно вірна теза. Мудрувати можна лише з приводу того, яка саме система відмовить першою. Чи то будуть техногенні катастрофи? Чи то будуть "голодні бунти"? Чи, може, грошовий колапс?
Коли держава-організм є слабкою, він ризикує бути роздавлений могутніми сусідами. Так, в Росії величезна кількість власних проблем. Але там працює система, нехай хибна та корупційна. А значить, через дуже органічні причини Україна може бути поглинена Росією, або розтрощена на кілька частин. Це не заклик до знищення суверенітету – це чиста теорія ймовірності.
І поки що ця теорія працює лише через те, що влада розгойдує зсередини власну країну.
Ось про що має звітувати Азаров, якщо він має хоча б краплину відповідальності за власні дії.
