Ліна Костенко – відома українська поетеса, професор Києво-Могилянки, доктор Чернівецького та Львівського університетів. Письменниця є лауреатом премії Антоновичів, Петрарки та Шевченківської премії. Жінка має відзнаку Президента України і Орден князя Мудрого п’ятого ступеня.
Батьківщиною стало маленьке містечко Ржищев ( поруч з Києвом), в якому народилась дівчинка 19 березня 1930 року. Батьки майбутньої поетеси за фахом - вчителі. школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Москві.
Молода письменниця була однією найпомітніших поетів у групі молодих українських поетів, що творили в 50-х та 60-х роках.
На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема і в історії української літератури взагалі. Але і тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово.
1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В'ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 р. у діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.
1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко своєю найвищою відзнакою — медаллю Святого Володимира.
ЇЇ збірки «Проміння землі» та «Вітрила» викликали обговорення суспільства, а книга «Мандрівки серця» (1961 рік), закріпила популярність, висунула її ім’я серед визнаних майстрів українського письменництва.
ЇЇ збірка віршів «Зоряний інтеграл» була заборонена цензурою, але не арештували. Цензура не дозволяла в той час друкуватись Ліні. Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки», «Маруся Чурай», «Неповторність» стали знаковими в українській поезії, вони значно вплинули на подальший розвиток української поетики.
У 1987 році Ліна Костенко отримала премію Тараса Шевченка за «Марусю Чурай», а ще пізніше була відзначена премією фундації Антоновичів.
Книга «Інкрустації» принесла премію Франчески Петрарки. В 1998 році в Канаді конгрес українців відзначив письменницю медаллю Святого Володимира.
Наприкінці двадцятого століття письменниця перестала фігурувати у громадському житті, відріклась від нагороди Героя України.
У 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги. Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Вона є почесним доктором Чернівецького національного університету.
В 2010 році вийшов друком роман поетеси — «Записки українського самашедшого», який викликав масове обговорення. У 2011 році вийшла ще одна поетична збірка «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Живе і працює українська письменниця в столиці.
- 620 переглядів