Не всі кияни знають про такий район як Чоколівка, транспортна розв'язка тут така собі, хоч і орендодавці в кожному оголошенні наполягають на тому, що "відмінна транспортна розв'язка і центр міста" - родзинка житла, але станції метро безумовно не вистачає. Хоча, для кожного, хто народився і живе на Чоколівці, це своєрідний центр його міста, його Києва. Сьогодні ми розберемося чому цей райончик назвали Чоколівка, коли він зародився, чим цікавий, хто тут жив. Жителі Чоколівки можуть відразу перепостити статейку собі на сторінку і розповідати друзям, що вони живуть в місці, де стрімко розвивалось культурне дисидентське життя шістдесятників столиці, де тусувалися хіпі, жили вчені та залізничники, пише kyiv-city.com.
Від купця, підприємця і власника виноробні
100 залізничних робітників, разом зі своїми сім'ями у 1896 році звернулися до міської думи з проханням виділити їм бюджетне житло, щоб можна було побудувати власні будинки, ходити на роботу і старанно працювати. Якщо трохи перебільшувати, то розмову почув депутат міської думи, купець і підприємець Микола Чоколов. Він був зацікавлений в тому, щоб на заводі машинобудівництва, ми його знаємо як завод "Більшовик", працювали люди які б мешкали неподалік та допоміг робітникам придбати землю під забудову.
У 1907 році відбулося офіційне відкриття селища, у той час Чоколівка не була територією Києва. Якщо бути зовсім відвертими, то перше свідчення про селище Чоколівка було засвідчено на німецькій топографічній карті у 1918 році.
У 1925 році Чоколівка отримала статус СМТ (селище міського типу), вдумайтеся менше ніж 100 років тому Чоколівка була селом, за межами Києва, а сьогодні це район практично у "центрі міста".
У 1930 році Чоколівку офіційно занесли в межі міста. Район перейменували в Першотравневий, але кияни наполегливо продовжували називати місцевість Чоколівка. До речі, однією з перших вулиць в селищі була вулиця Чоколівська (ну хто б сумнівався), зараз ми її знаємо як вулицю Донецьку.
Міфи та легенди Чолоколівки
Найпоширеніший міф цього району - метро. Його повинні були побудувати ще у далеких 80-х роках, коли тягнули червону гілку. Але будівництво плавно обійшло район стороною. Наступного разу про метро активно заговорили на початку 2000-х і обіцяли побудувати станцію на Севастопольській площі. Але розмови залишилися казками, так жителі й до сьогодні змушені їхати додому по заторах.
Друга легенда Чоколівки - будівництво нових красивих будинків на місці старих аварійних будівель. Це одна з улюблених казок депутатів на районні вибори, знесення старих аварійних панельних будинків і роздача безкоштовного нового житла місцевим.
Гумору у місцевих не позичати, і всі негаразди району сприймаються з посмішкою. Самі утеплимо, самі покращимо, підгребемо і посадимо, так цей район і живе потихеньку.
На тлі всіх цих міфів Чоколівка, свого часу, стала справжнім зразковим районом в 60-і роки. Влада почала зносити старі будинки залізничників і забудовувати район зразковими й доступними п'ятиповерхівками. Тут був справжній полігон для випробування нового і простого житла для робітників. Зараз нерідко зустрічаються листівки з одноманітними будівлями тих років: вулиці залиті сонячним світлом і ряди новеньких будиночків. Завдяки доступному житлу тут селилися не тільки робочі, а й інтелігенція, вчені.
Культурне життя Чоколівки
Зверху наведено ностальгічний мотив Аттила Могильного, зі збірки “Київські контури”.
На Чоколівці проживав і його батько - Віктор Могильний - поет, філателіст і шістдесятник. Його будинок був центром культурного життя міста, до нього з'їжджалися поети й літератори з усієї країни. На жаль, в період забудови району будинок його бабусі та дідуся знесли, Віктору довелося з'їхати, а разом з ним зник і культурний клуб на Чоколівці - осередок шістдесятників.
Іван і Леоніда Світлична переїхали на Чоколівку вже у зрілому віці, про їх квартиру писали, що це наче Рукавичка, в яку збиралася творча молодь з усього союзу. Тут любила бувати й Ліна Костенко, а Василь Стус називав квартиру "голубником", тому, що вона була під самим дахом і там завжди було багато людей.
На Чоколівці жив український літературознавець, радянський дисидент і герой України Іван Дзюба. З сучасників тут проживали Володимир і Віталій Клички, Леонід Кравчук, Олег Блохін.
Післямова
Ось невеликий нарис про історію району Києва. Здавалося б, тихий, місцями бандитський райончик, з багатою культурною спадщиною, він один з багатьох, який робить наше місто унікальним. З радянських часів на Чоколівці мало що змінилося, наприклад, на Чоколівці був відкритий кінотеатр "Супутник", який зберігся до наших днів. Старожили кажуть, що під “Супутником” збиралися перші столичні хіпі, тут був осередок неформальної культури. Зараз місцеві приходять сюди відпочити в парку і подивитися кіно. Рівні ряди забудов все так і стоять, місцями можна зустріти кілька будівель 1920-30 років, також тут зберігся древній Перунів Дуб, він охороняється законом, дереву понад 500 років.
- 266 переглядів
